понеділок, 16 травня 2005 р.

Метровий храбак

Колись давно-давно, пливли по рiчцi без назви, троє братів — Кий, Щек та Хорив, з сестрою Либідь. Пливли вони довго й в їх кораблику завівся хробак. Він кожної ночі гриз Їх човен, а в день відпочивав сидячи в затишній нiрцi. Хробак наточив чимало дірочок, i ось одного разу дірочок стало забагато й корабель потонув.

Братам нічого не залишалось, як оселитись на березі річки без назви, й заснувати місто, яке подейкують, збереглось й до цього часу. Та все було б гаразд, якби разом з братами з потопаючого кораблика не втік й хробак.
Він залишив братів у спокої, помандрував, помандрував тай закопався в землю. Їди тут будо вдосталь й храбачок жив собі, та й горя не знав. Але ось одного разу прямо над хатинкою хробачка, якісь попи збудували монастиря з назвою якоїсь харчової рослини чи то петрушка чи укріп чи лавр. О точно так й було — назвали того монастиря Лаврою. А хробак наш за багато років виріс, став у перерiзi цілий метр, накопав собі тунелів, а тут наць — монастир збудували. А коли монахи й попи побачили що коло монастиря в земельці тунелів багато почали туди ховатися од людей.
Не витримав хробак й поповз геть. Повзав він довго-довго, багато нових тунелів накопав, а люди як завжди їх познаходили й назвали їх противним словом каналізація, води туди напустили, нечистот всяких. Набридло хробаку таке діло й закопався він ще глибше. Тут було холодніше, але ніхто не дошкуляв. А люди тим часом збудували велике місто. Таке велике що од одного кінця до другого було йти цілісінький день.
Так воно мабуть би й стояло ще років зо триста. Та одному куркулю захотілося в своїй садибі криниченьку викапати. Ухватив він лопату й давай нею землю копати. Цiлiсiнький тиждень він копав копав й накопав. Провалився к бісу в якусь яму. Зирк а там тунель здоровенний та довженний. Покричав він покричав тай пішов па тунелю. За якусь годинку вийшов він до річки без назви й здивувався, як це він так швидко дістався до річки без назви. Й тут його ніби лопатою по голові — це ж можна швидко по місту ходити цими тунелями. А тут ще почув, що якийсь винахідник потяга винайшов. Вирішив в тунелі це його потяга перевірити.
Всім страшно сподобалось.
По місту накопали ямiв до тунелю. А тунель назвали «метро». Хотіли й на другому боці річки без назви метро під землею зробити, та тунелів не знайшли. Видно не вмів хробак плавати й тунелів там не нарив. Судьба хробака з того часу невідома. Кажуть, що помер він від Снiду.
Але й по сей день бува таке, що в вечері одного потяга не дорахуються. Але про це мовчать, паніки бояться.